Вікторія Солодка
Станом на травень 2022 року, кількість ВПО в Україні становила близько восьми мільйонів людей. Найбільше переселенців прийняли Дніпропетровська, Київська, Львівська, Вінницька та Полтавська області. І досі чимало людей не повернулися до своїх домівок та будують життя вже в нових громадах. Відтак особливо актуальним стає пошук інструментів для інтеграції ВПО в міста та села, що їх приймають. Про те, як інтегрувати переселенців за допомогою гри, розповідаємо на прикладі Полтавської громади.
Почати все з нуля
Полтава, як і багато інших міст, де немає активних бойових дій, стала прихистком для внутрішньо переміщених осіб з інших регіонів. Керівниця Центру навчання та освіти дорослих м.Полтава Ольга Стефанюк розповідає, що лише в гуртожитках на базі Полтавського університету економіки та торгівлі (ПУЕТ) живе понад 400 переселенців.
Протягом липня Ольга навчалася проводити інтеграційні ігрові сесії для внутрішньо переміщених осіб. А в серпні провела дві ігрові сесії за участю ВПО у Полтаві. Так, через використання ігрового інструменту «Світ Громад» Ольга допомагає ВПО інтегруватися в нову громаду.
Ольга Стефанюк чудово розуміє, як це – інтегруватися у нове середовище, адже у 2014 разом з родиною переїхала з Криму до Полтави.
«Так як ми самі переселенці, то я розумію, що людям, які засмучені, у яких все погано, так само хочеться хвилиночку розвіятися, разом посміятися».
Ольга зізнається, що переїзд дався їй та її родині непросто. Ще довго вона думками залишалася у Криму, навіть не дивилася місцевих новин.
«Перші пів року ми дуже сподівалися, що це тимчасово і ми поїдемо додому, на свій диванчик, свою подушку. Але доля дає вже вісім років тут. І у нас вже тут своя подушечка, диванчик з’явилися, тому треба жити і насолоджуватись».
Попри складнощі, звикнути до нової громади їй допомагала робота в Полтавському університеті економіки та торгівлі, куди їй вдалося влаштуватися викладачем. Крім того, колеги та студенти допомагали звикнути до нового міста:
«На кафедрі мої колеги досить добре мене сприйняли. Бували вечори, коли вони залишались, щоб щось розказати, чимось поділитися. Вони розповідали про своє місто. А ще тоді мені допомогли студенти, які постійно запрошували кудись поїхати: «Давайте поїдемо туди або туди! Ми вам усе покажемо».
Проте так щастить не всім. Ольга розповідає, що знайти роботу переселенцям у Полтаві досить складно:
«У полтавських пабліках, групах скрізь пишуть: «Ми працевлаштували лікарів». Так, працевлаштовуються лікарі, вчителі, викладачі. А люди, які працювали в містах з Донецької, Харківської, Сумської областей, мали якийсь бізнес, працювали на приватні компанії – їм дуже важко знайти роботу в Полтаві».
Крім того, деякі люди живуть в селах поблизу міста. І знайти роботу в такому разі стає ще складніше. Та труднощі з працевлаштуванням – це не всі проблеми, з якими стикаються ВПО. Комусь потрібна допомога волонтерів, адже часто людям необхідно все купувати з нуля. А комусь потрібне середовище, куди можна прийти поспілкуватися, дізнатися щось корисне.
Втікаючи від жахів війни
Історії переселенців бувають направду тяжкими. Ольга поділилася історією жінок із Харківщини, які разом з чоловіками поїхали за ліками, але потрапили під обстріл.
«Чоловіки закрили їх собою. Вони загинули, а жінки залишились живі… Свідоцтво про смерть вони оформлювали вже в Полтаві. І в одної, і в іншої по двоє діток залишилося. Жінки розповідали, як важко їм виїжджалося, як ніхто не хотів цього робити, як це дорого. І ми стараємось хоч якось допомогти таким родинам, які пережили такі важкі часи. Вони не планують поки що повертатись, плачуть: «Як тут залишитися, коли вдома все рідне?». Але заради дітей вони планують залишатися жити, дай Боже, в полтавській громаді. Вони готові відкриватись, і це тішить. Тобто одна з них перша підійшла до мене і почала спілкуватись. Тоді ми почали допомагати».
Ольга розповідає, що на базі ПУЕТ вони з колегами проводили заняття з малювання та психологічної підтримки для дітей. Тим часом мами мали можливість вирішити свої справи. В університеті є підвальне приміщення, бомбосховище. Тому батьки мають можливість вийти за своїми потребами (в магазин, ЦНАП тощо), залишивши дітей під наглядом.
Інтегруватися в нове середовище
«Є багато людей, які приїхали просто в нікуди. У нас не було знайомих в Полтаві. Так само і в більшості переселенців немає знайомих, для них взагалі все незнайоме. Це дуже важко. Багато хто з них в таку депресію, паніку впадають. Треба людям трішки показувати, що життя продовжується. Так, багато негативу в житті, але воно продовжується, треба його жити і насолоджуватися кожною хвилинкою».
З одного боку підтримуючу, з іншого – інтеграційну роль виконують інтеграційні сесії за участю ВПО в рамках проєкту «ПЕРЕЗМІСТ». Ольга стала однією із 12 учасників в шести громадах України. Головною метою проєкту є допомогти внутрішньо переміщеним людям інтегруватися в нове середовище, дізнатись більше про громади, у які вони переїхали, та побудувати нові соціальні зв’язки.
Протягом червня-липня учасники пройшли навчальну програму та опанували навички фасилітаторів гри «Світ Громад». А потім почали проводити інтеграційні сесії. Зазвичай у кожній такій сесії беруть участь від 4 до 6 гравців. Щонайменше двоє людей у кожній сесії (або половина гравців) – це ВПО. Крім Полтави, проєкт реалізується у таких містах, як Ізмаїл, Івано-Франківськ, Луцьк, Чернівці, Вінниця.
Зрозуміти одне одного
Присутність людей із громади та нових її мешканців на ігровій сесії дозволяє побудувати місток взаєморозуміння між переселенцями та місцевими жителями, зрозуміти краще потреби одне одних. Сама суть гри полягає в тому, що учасники отримують сценарій гри та певні ролі у громаді: лікаря, юриста, мера, пенсіонера, підприємця тощо. Під час ігрової сесії гравці взаємодіють між собою, дізнаються більше про механізми функціонування громади. Вони працюють у команді, а отже вчаться кооперуватися задля досягення спільних цілей, будують стратегії, реалізують їх, а ще – просто спілкуються і отримують задоволення від гри. Після завершення гри відбувається дебрифінг (процес підбивання підсумків та рефлексії).
На всіх етапах сесії учасників супроводжують ігрові фасилітатори (або майстри гри) – люди, які пройшли спеціальне навчання у супроводі менторів. На початку вони розповідають правила, допомагають розібратися зі складними моментами, а потім модерують весь ігровий процес.
Учасниками можуть бути люди різного віку. З досвіду Ольги, особливо зацікавлені в ігрових сесіях молоді люди.
«Молодь і підлітки дуже гарно сприймають гру. Кажуть: «Ми готові приходити ще грати!», «Коли ще можна?», «А давайте ще подумаєм!», «Я розкажу своїм знайомим, вони в сусідній кімнаті живуть».
Слід сказати, що крім комунікації з іншими учасниками, розвитку корисних навичок взаємодії, гра дає учасникам розуміння глибинних речей, як працює громада, які чинники більше впливають на місцевий бюджет, як-от розвиток бізнесу чи державні дотації, які моделі керування бізнесом і комунальними установами більш ефективні. Завдяки «Світу Громад» учасники навчаються практичного досвіду врядування. Це, зокрема, є однією з причин, чому ігровими сесіями часто цікавляться активісти громадського сектору, волонтери, лідери у своїх сферах.
Серед полтавців учасниками інтеграційних сесій ставали люди, які займаються громадською діяльністю, волонтерять чи просто зацікавилися новою можливістю.
«Один хлопець приїхав (він не переселенець, із місцевих). Він з тих, хто зараз бере активну участь у волонтерстві, громадській діяльності. Він закінчив ПУЕТ, на базі якого ми проводимо сесії, й поїхав працювати до Британії. Як тільки почалась війна, він повернувся у Полтаву. Так-от, він сказав: «Я хочу, щоб на кожну наступну гру приходили мої друзі. Мені треба розклад і кожну гру я готовий забезпечити своїми полтавськими друзями. Хочу, щоб мої друзі зняли «рожеві окуляри» і побачили, що є люди-переселенці зі своїми проблемами, тяжким болем на душі».
Ольга вже деʼятий рік живе у новій громаді. Тут вона працює, разом з чоловіком виховує двох дітей. А також продовжує допомагати ВПО через волонтерство і проведення інтеграційних сесій в межах проєкту «ПЕРЕЗМІСТ». І зберігає оптимізм.
«Кожен несе і повинен нести свою ношу. Треба радіти. Є життя, є хвилинка радості, родина – треба цьому радіти. Треба дякувати воїнам ЗСУ, які захищають Полтавську громаду, що тут можна розвиватися, народжувати дітей, ростити їх, водити на секції, гуртки і жити: допомагати своєю роботою, податками, донатами на армію для нашої майбутньої перемоги, пришвидшувати її».
Статтю опубліковано в рамках ініціативи «ПЕРЕЗМІСТ», що є частиною проєкту «Нові соціальні зв’язки, нові життєві сенси, нова робота для тих, хто все це втратив через війну», що реалізується ГО «Інститут політико-інформаційних досліджень» за сприяння UNDP Ukraine / ПРООН в Україні у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу.