Вікторія Сорокун
Місто Ізмаїл Одеської області після лютого 2022 року стало одним із тих відносно спокійних міст, куди переїздять внутрішньо переміщені особи з регіонів, де ведуться бойові дії. В Ізмаїлі, як і в інших містах, що стали прихистками для ВПО, переселенці можуть стати на облік, отримати соціальну та гуманітарну допомогу від державних установ та закордонних фондів. У місті, зокрема, працює локальний осередок благодійного фонду «Карітас Одеса» Української греко-католицької церкви, який, з-поміж іншого, допомагає біженцям та ВПО.
У червні 2022 року кілька працівників локального осередку стали учасниками проєкту «Перезміст», спрямованого на допомогу ВПО інтегруватися в нові громади. Під менторством керівниці осередку Валентини Стойкової проєктний менеджер фонду Юрій Берлінський та соціальний педагог Івань Анастасія вчилися проводити ігрові сесії за участю переселенців. Про особливості перебігу та результати цієї роботи ми поспілкувалися з Валентиною та Юрієм.
«Абетка бізнесу»
Валентина Стойкова є бізнес-тренеркою із чималим управлінським досвідом (раніше працювала директоркою Фонду підтримки підприємництва Ізмаїлу, вела роботу щодо навчання безробітних у центрах зайнятості). Нині Валентина очолює Центр кар’єрного зростання в Ізмаїльському державному університеті і є керівником проєкту «СОУП Ізмаїл» благодійного фонду УГКЦ.
«В обох випадках у мої функціональні обов’язки входить професійний розвиток дорослих та дітей», – резюмує Валентина.
Уже протягом десяти років вона розвиває власний курс «Абетка бізнесу», метою якого є підвищувати фінансову грамотність дорослих та дітей:
«“Абетка бізнесу” – це курсове навчання, яке я проводжу. Я з цим курсом перед війною проїхала майже всю Україну».
Валентина розповідає, що курс є ігровим, а також передбачає окремі програми для дорослих та дітей.
«Дитяча програма була повністю ігрова і передбачала, що учні в ігровій формі пізнають, що таке підприємництво, податки, яким чином вони сплачуються, як формуються бюджети, що таке маркетингова стратегія, що таке менеджмент і основи бізнес-планування. Вони створювали модель свого бізнесу. З дорослими ми розмовляємо про все це дуже серйозно. Розказуємо, як сплачувати податки, як обрати бізнес, чому ми допомагаємо їм. Я, наприклад, багато працювала у цій сфері, тому допомагаю людям, маю багато зразків бізнес-планів і знаю людей у нашій місцевості, які працюють у тому чи іншому напрямку. Ми можемо допомогти людям не тільки порадами, а й конкретно розрахувати бізнес-плани. Вони, виходячи від нас, мали на руках документ, який можна надати в банк або центр зайнятості і отримати фінансову допомогу».
Торік жінка опанувала навички майстра гри «Світ Громад», а відтак використовує їх у своїй практиці.
«Минулого року мені наш ректор запропонував пройти навчання та отримати коробку з грою. Тоді я ще не знала про «Світ Громад», але мені було цікаво, бо програмою “Абетка бізнесу” я уже займаюся десять років».
Валентина розповідає, що раніше аудиторією проєктів організації «СОУП Ізмаїл» були школярі та підлітки. Але так як нині у регіоні багато переселенців, то частіше до осередку звертаються мами з дітьми.
Значну увагу в межах курсу “Абетка бізнесу” Валентина приділяє обговоренню можливостей ведення підприємницької діяльності.
«Дуже цікаво, коли ми в ході гри обговорюємо, чи може лікар створити дуже потужний бізнес, якщо він не має досвіду у цьому напрямку. Дуже часто гравці кажуть, що ні, що йому потрібно навчитися. Вони ігрову ситуацію накладають на реальну ситуацію, яка є в громаді».
Ігрові сесії в межах проєкту «Перезміст»
Маючи певний досвід роботи з грою «Світ Громад», Валентина стала менторкою для Юрія та Анастасії, які починали навчатися, щоб стати майстрами гри і проводити ігрові сесії з ВПО.
Юрій долучився до проєкту «Перезміст», тому що розумів актуальність проєкту:
«Зростання кількості ВПО в Україні через російське вторгнення призводить до загострення соціально-економічних проблем регіону, які потрібно вирішувати вже зараз, а не чекати на закінчення війни. На мою думку, гра – це один зі способів вирішити окремі проблеми».
Юрій розповідає, що разом з колегами працювати з ВПО в межах цього проєктурозпочали на кількох рівнях. Спершу вони відпрацювали форми онлайн-звʼязку та завоювали певний кредит довіри серед аудиторії. Згодом почали проводили очні та онлайн-зустрічі із ВПО. І вже потім надавали профільну фахову допомогу.
«Так як ми працюємо у БФ «Карітас-Одеса» УГКЦ, то це наше завдання – надавати соціальну, психологічну та консультативну підтримку у різних сферах», – пояснює Юрій.
Залучати ВПО на ігрові сесії вдавалося через власне фонд, партнерські організації та особисті контакти.
Юрій зазначає, що коли людей запрошують на гру, вони не одразу розуміють, що це не просто гра задля розваги, а що вона може допомогти налагодити нові контакти та зрозуміти більше про саму громаду:
«Вони починають зʼясовувати для себе, що йдеться-то про дуже серйозні та необхідні речі для інтеграції у нову громаду. І потім, звісно, коли сидиш за одним столом з цими людьми, ти з ними знайомишся, знайомишся з тими проблемами, з якими вони стикаються, елементарно дізнаєшся, хто ці люди, звідки вони приїхали, ким вони працювали до цього. Наприклад, жінка каже: “Я не можу знайти роботу, хоча я була дуже фаховим, першокласним бухгалтером у Миколаєві”. Ти сидиш собі, думаєш, а потім у тебе в голові спливає підказка типу: “О, а там є мій друг, який працює на такому-то підприємстві і мав таку вакансію. Запитаю-но я його про це».
Таким чином, учасники щонайменше дізнаються про можливості, які можуть відповідати їхнім запитам.
Як відбувалися ігрові сесії?
Ігрові сесії найчастіше відбувалися у Самоорганізованому освітньому просторі (СОУП) – закладі додаткової освіти, який надає безкоштовні освітні послуги соціально незахищеним категоріям населення, включаючи ВПО.
Так як у роботі є важливим соціально-психологічний аспект, це позначилося і на побудові сесій.
«На початку учасники сиділи в колі. Ми говорили не тільки про гру. Пояснювали правила, вводили всіх у курс ситуації. Зазвичай ми грали на прикладі не вигаданого міста N, а, наприклад, Ізмаїла, куди вони приїхали, де є певна інфрастуктура, чогось немає, є певні проблеми та завдання, які вони мають вирішувати. А потім було коло зі знайомтва з власне переселенцями. Вони розповідали, хто вони, звідки приїхали. А потім вже на другому колі ознайомлювалися із механізмами гри на практиці».
Після знайомства учасники починали розуміти свої цілі: «відкрити бізнес, бо у Миколаєві я бізнесом займався», аналізували свій досвід та навички, які для цього потрібні.
«Вони, використовуючи власний досвід, мали змогу виговоритися, розкритися та познайомитися з проблематикою одне одного. Ми старалися збирати людей одного віку, подібного фаху. І потім люди, які збиралися, як ми спостерігаємо, – вони й надалі діють групою. Тобто вони зіграли в одну ігрову сесію, а познайомилися та зблизилися настільки, що це дозволяло їм продовжувати спілкуватися, працювати далі».
Звичайно, в організації ігрових сесій не обійшлося без викликів. Одним з найбільших викликів для Юрія було налаштувати комунікацію з ВПО, так як спершу учасникам було складно визначитися, який канал комунікації використовувати.
«Я вже почав втрачати віру, що ми зможемо спілкувати в певному форматі. Проте ВПО самі організувалися і створили чат, де публікували і фотографії з ігрових сесій, і розміщували анонси з наступих ігор, писали, коли їм щось потрібно і де воно потрібно».
Чат модерується власне переселенцями, а представники «Карітас» періодично розміщують там корисну інформацію, анонси.
Комунікація у чаті продовжується навіть після закінчення проєкту.
«Чат і досі функціонує. І ми і досі можемо продовжувати запрошувати його учасників на ігри. Вони можуть запитувати у нас щось. Вони продовжують з нами взаємодіяти і взаємодіяти між собою», – ділиться Юрій.
Підсумки проєкту
Якщо на початку проєкту «Перезміст» планувалося 6 сесій на громаду, то учасникам з Ізмаїла вдалося цей показник суттєво перевищити: за час проєкту наразі провели 12 таких сесій. Крім ігор з ВПО, проводилися також ігри зі студентами та військовослужбовцями Національної гвардії України. Ігрові сесії продовжуються навіть по закінченню проєкту, так як завжди є люди та запит на таку роботу.
У підсумку, ті переселенці, які взяли участь у проєкті, мали можливість познайомитися, поліпшити підприємницькі навички, скласти план, як втілювати свої ідеї. Крім того, Валентина зазначає, що на базі благодійного фонду вони з колегами створили базу даних з корисною інформацією для переселенців.
«Це майже 15 аркушів формату А4, і там є вся інформація щодо нашого міста: де який лікар приймає, куди звернутися. Люди дуже вдячні, тому що вони не бігають по усьому місту, а можуть звернутися до нас – до тих, хто грав з ними, і що тут точно скажуть, куди піти і що робити».
Ігрові сесії допомагають учасникам проектувати майбутнє – думати, як жити після війни.
«Люди розуміють, що після війни потрібно буде якимось чином будувати нове життя. Потрібно працювати, вибудовувати свій бюджет, свої відносини», – пояснює Валентина. І цьому дуже сприятимуть нові контакти та знання.
Статтю опубліковано в рамках ініціативи «ПЕРЕЗМІСТ», що є частиною проєкту «Нові соціальні зв’язки, нові життєві сенси, нова робота для тих, хто все це втратив через війну», що реалізується ГО «Інститут політико-інформаційних досліджень» за сприяння UNDP Ukraine / ПРООН в Україні у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу.