Вікторія Сорокун
Після 24 лютого, місто Івано-Франківськ стало тим містом, куди приїхали тисячі людей з інших регіонів, рятуючись від війни. За даними Івано-Франківського ЦНАПу, станом на 26 серпня в громаді було зареєстровано близько 37 737 внутрішньо переміщених осіб. Хтось із цих людей зміг знайти та орендувати житло, комусь пощастило поселитися у знайомих. А хтось знайшов прихисток у соціальному житлі: гуртожитках, школах тощо. Безкоштовні місця для життя людей створювали і місцеві активісти. Так у Франківську зʼявився притулок «Гармонія». У статті розповімо, як зʼявився цей притулок та як на його базі відбувалися ігрові сесії для інтеграції ВПО в межах проєкту «Перезміст».
Притулок для ВПО «Гармонія»
Психологиня та психотерапевтка Олена Люклян мешкає в Івано-Франківську вже близько 20 років. З перших днів війни вона почала працювати у психологічній підтримці для ВПО.
«Спочатку це була повністю волонтерська підтримка, потім нас почали долучати в короткотермінові проєкти».
У лютому один місцевий підприємець надав своє напівпідвальне приміщення в безоплатне користування громадській організації, що почала організовувати там прихисток, Олена долучилася до роботи як психолог, а залишилась у проєкті як адміністратор та керівниця.
Олена пригадує, як усе починалось:
«На той момент це був просто збір людей, які були один на одного підписані і хтось оголосив про цей проєкт. Ми з іншими волонтерами виходили в сторіз та розповідали, що відкриваємо притулок і оголосила, яка нам потрібна допомога. Люди, які були на нас підписані, приїжджали, привозили посуд, матраци. Облаштовували все нуля, без жодної дотації та фінансування, підключення якихось коштів – лише те, що ми зібрали серед друзів. Знайомі надсилали кошти на каструлі, пральну машину, інші базові необхідні речі. Кожен із нас також приносив речі із дому».
Так, облаштувати простір вдалося силами волонтерів та громади.
«Ми з самого початку робили все можливе для того, щоб люди, які мешкали у нас на той момент в притулку, мали якомога більше зручностей. Ми підтягнули знайомих лікарів, тому у нас постійно проводилися медичні обстеження. Через соціальні мережі знайшли перукаря. До нас кожного тижня приходила масажистка. Вона приходила раз на тиждень і могла брати певну кількість людей. Ми старалися зробити той простір, який був би максимально комфортним. Там у нас були можливості проводити якісь заходи. Наприклад, ми проводили домедичну підготовку».
За весь у прихистку «Гармонія» за весь час проживало близько ста двадцяти людей. На момент розмови з Оленою у притулку жили десятеро людей.
Ігрові сесії в межах проєкту «Перезміст»
Влітку Олена побачила оголошення про набір учасників на проєкт «Перезміст» з інтеграції ВПО у нові громади.
«Колега мені скинув анонс на сайті «Гурт», щоб я почитала. Я відкрила ввечері, подивилася, що написано про цю гру, і вирішила спробувати. Я заповнила цю заявку і так потрапила до проєкту».
Мотивацію взяти участь у проєкті жінка пояснює так:
«Я дуже люблю вчитися та пізнавати щось нове. Також я розуміла, що це дуже соціально корисний проєкт для ВПО».
Пройшовши навчання на майстра гри «Світ Громад», Олена розпочала проводити ігрові сесії. Перші з них вона провела у притулку. Хоч не всі з учасників були мешканцями прихистку, а жили в сусідніх містах.
«Було двоє-троє людей по 60 років, кілька студентів. Але, напевно, більше було тих, кому від 30 до 40 років. У нас дуже багато харків’ян – більшість із тих ВПО, із якими я працюю. Портрет такий: харків’янин 30-40 років. Було плюсом те, що вони почали знайомитися».
Олена відзначила, що взаємодія між переселенцями та місцевими мала певні особливості:
«Там, де знайомилися ВПО з місцевими, я побачила значно менше цікавості та активності у взаємодії, ніж коли між собою знайомилися харків’яни. Були такі живі теплі зустрічі, ніби вони зустрічають когось дуже рідного. Це як люди закордоном зустрічають якогось українця і стають рідні. Таке саме відчуття зловила тут, коли на дві гри приїжджали люди із Харкова. Я старалася залучити ВПО із інших місць, а не тільки тих, які жили у нас у шелтері. Була дуже жива взаємодія».
Комунікація усіх учасників під час гри базувалася на досягненні спільної цілі. Проте, на думку Олени, однієї ігрової сесії було недостатньо, щоб сформувати взаємодію між ВПО та місцевими мешканцями для співпраці у майбутньому:
«Я не думаю, що те, що відбувалося на грі, могло перерости у певну взаємодію після неї. Наприклад, щоб відкрити якусь кавʼярню разом. Не бачила я цього. Хоча б мені цього дуже хотілося б. Імовірно, на це потрібно більше часу».
Проте ігрові сесії мали результат. Зокрема, він був різним для різних людей. І для багатьох йшлося про підвищення громадянської свідомості.
«Я розуміла, що люди приїжджають дуже різні. Були і ті, які приїжджали із претензіями. Наприклад, вимагали “королівські апартаменти”… Таких одиниці, але трапляються. Саме їх найбільше “перемикає”, коли формується оцей бюджет, коли ми розподіляємо щось між членами команди. Ближче до кінця гри за цими людьми найцікавіше спостерігати, тому що у них найяскравіше видно рівень усвідомленості того, що все не зовсім так, як вони заявляли на початку».
Після проведення ігор у шелтері «Гармонія», Олена також провела ігрові сесії в інших місцях, де надавали допомогу ВПО. Працюючи в цій сфері, Олена знала про багато прихистків у межах області:
«У сусідньому районі моя мама опікується частково таким місцем. Там живуть і наші родичі, бо я сама із Миколаївської області. Ми приймали переселенців, розселяли їх, допомогали їм знаходити усе необхідне».
Протягом сесій траплялися цікаві ситуації. Олена поділилася однією з них:
«Була історія, коли один із ВПО був мером (прим. – роль у грі). На початку гри я залишила за собою право скасувати одну із обставин комусь із учасників, якщо бачу, що вона умовно потягне на дно усіх інших. Ми граємо, і мер розуміє, що у нього обставина про вірус, а тому він і учасник зліва участі у наступному раунді не беруть. Вони розуміють, що із цією обставиною не витягнуть наступний раунд. Мер попросив, щоб я скасувала цю обставину постфактум. Я відмовлялася. Та він проявив ініціативу та лідерські здібності. Словом, ми сторгувалися, – усміхається Олена і додає: «Сторгували на те, що він буде розповідати вірш Т.Г. Шевченка, стоячи на стільці. Ми всі щиро насміялися. Поки йому написали вірш на листочках, то згадали всі “пусті” віршики. Ми всі дружно сміялися до сліз. Було дуже цікаво».
Олена зазначає, що іноді навіть найбільш пасивні люди, яких складно було «відтягти» від екрана телефона чи компʼютера, включалися в гру і забували на час ігрової сесії про свої гаджети.
Спільне волонтерство як результат ігрових сесій
Одним із підсумків проєкту стало започаткування волонтерської співпраці між учасниками. Така ініціатива зʼявилася під час ігрових сесій із ВПО, що проживають за межами притулку. Олена розповіла про цю історію:
«Так трапилось, що на одній із ігор брав участь керівник одного з благодійних проєктів, який займається одягом. Тобто є спеціальні контейнери, куди люди зносять свій одяг, який їм уже непотрібний: або діти виросли, або люди переїжджають. І є сортувальна станція. І далі всі охочі можуть приходити цей одяг собі брати просто безкоштовно. І, власне, на іншій із цих трьох ігор була учасниця, яка опікується харківським шпиталем. І ми цю активність обʼєднали. Вона часто збирає одяг для наших захисників, тобто футболки, якийсь спортивний одяг, взуття – все необхідне, що входить до потреб госпіталю».
Олена ділиться, що нещодавно їй разом з іншими волонтерами вдалося зібрати чимало одягу для воїнів ЗСУ, які перебувають у шпиталі.
«Ми всі зібрались на сортувальній станції. Зібрали там майже дві великі коробки по 30 кілограмів одягу, аби відправити саме на шпиталь».
Те, що під час крайніх ігрових сесій вдалося запустити таку волонтерську взаємодію, Олена пояснює тим, що учасники з-поміж ВПО «більш-менш стабілізували своє життя» і вже були готові робити свій внесок у волонтерські проєкти.
«Ми змогли обʼєднати ті людські ресурси, які були залучені в гру, і створити з цього якусь справді корисну, цінну волонтерську взаємодію».
Тож, з досвіду ігрових сесій у Франківську, учасники так чи інакше щось для себе переосмислювали під час гри, а деякі з них також змогли знайти однодумців для волонтерської співпраці.
Майстриня гри ділиться своїм загальним враженням від сесій:
«Щодо мене, то я тішусь. Тішусь, що виходить такий ефект. Дивлюся, як люди виходять задоволені, як вони радіють, які роблять фінансово-економічні висновки. І це насправді цікаво».
Статтю опубліковано в рамках ініціативи «ПЕРЕЗМІСТ», що є частиною проєкту «Нові соціальні зв’язки, нові життєві сенси, нова робота для тих, хто все це втратив через війну», що реалізується ГО «Інститут політико-інформаційних досліджень» за сприяння UNDP Ukraine / ПРООН в Україні у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу.